Чи варто?
Чи потрібно? – ось що тривожить мене. Чи не запізно почав я щось робити? Занадто довго були ми байдужими. За весь час нашого існування ми настільки спаскудили планету, що відновити її до свого первісного стану навряд чи можливо. Так, слід визнати – ми програли. Але програли не з гордо піднятою головою, а плазуючи і благаючи пощади. Людство конає перед лицем планети. Хто зна, може вона очищує себе для навої ери, для того щоб почати все спочатку. Все може бути, але, як не крути жити нам на ній потрібно. І якщо ми будемо жити, а не існувати, вдихаючи повітря на повні груди і радіючи життю, поважаючи рідну землю і піклуючись про неї, то матінці-землі не прийдеться вдаватися до таких жорстоких кроків.
Автор фото G3D
Як це зробити? Спробую відповісти:
- Осягнути. Перш за все нам всім слід зрозуміти, що Земля у нас одна. І дуже давня приказка “Моя хата скраю, нічого не знаю” не допоможе, бо виливаючи відходи під хату сусіда, вони рано чи пізно повернуться до нас. То чи варто взагалі так чинити?
- Діяти. І чим швидше тим ліпше. Одним розумінням нічого не зміниш. “Під лежачий камінь вода не тече” – говорить народна приказка. Говорить щиру правду. Якщо нічого не робити, то скоро ми взагалі будемо не в змозі щось змінити. А так у нас є шанс.
- Просвітити. “Один мураха безсилий, а перед колонією відступають навіть хижаки“. Чим більше людей дізнаються і стануть діяти. Тим більші шанси на успіх.
“Усе починається з малого“. Перш за все слід почати з себе, своїм прикладом надихаючи інших. Бо охочих керувати завжди знайдуться, а от на власному прикладі довести не виходить. Адже по суті це так легко. Просто не викинути папірець, просто зупинити друга, просто не зламати гілку, просто потушити вогнище, просто допомогти звірятку… цих “просто” може бути нескінченно багато, але виконавши одне з них ти робиш свій внесок. Вчімося браття бути єдними, бо це єдиний вихід з ситуації.
Написавши цей пост я відчув: “А й справді варто”, адже цей блог – це частинка мого “внеску” в справу. Разом в нас все вийде.
Залишити коментар