Крок за кроком йдучи…
“Вперед і тільки вперед!” – саме такий девіз сучасного життя. На жаль, постійно наздоганяючи неможливе ми, самі того не відаючи потрапляємо в пастку. Замкнуте коло. Ніякого виходу. І тільки одиницям вдалося вирватись з сіті його оманливого впливу. Чому пастка? Відповідь очевидна: ”Неможливо наздогнати час..”. А що ж ми робимо, постійно женучись за ним? Ми прискорюємо і без того швидкий темп нашого життя, поспішаємо, стаємо агресивними. Прогрес рухає нас до загибелі… Як це не сумно, але це правда. Багато хто може це заперечувати, прикриваючи очі оманливою пеленою. Рано чи пізно полуда спаде з очей. Та буде надто пізно…
Співається в пісні про море, співається в пісні про гори, співається в пісні про вітер, співається в пісні про діти. А де ж ті гори? - Вирівняли! А де ж те море? - Висушили! А де ж той вітер? - Заблукав! А де ж ті діти? – Відцуралися!
Автор фото - svenwerk
І не буде дужого вітру, не побачимо синього моря, не здригнуться високі гори від гніву, бо діти наші матері відцуралися… Землі-матері, годувальниці, що нас но собі держить, про нас піклується й оберігає. Та ми на те не зважаємо, землю-матір свою добиваємо. А що буде далі не знаємо…
Забули ми про честь і гідність. Живемо лише заради нас самих. Ні про кого не дбаємо, навіть про рід свій. “Моя хата скраю, нічого не знаю..” – ось і вся наша філософія. І все було б добре, якби не одне “але” - за свої вчинки потрібно відповідати. Коли творця водневої бомби запитали, а що ж він відчуває роблячи її, якщо знає, що його дітище спроможне погубити мільйони життів? Він відповів: “Які жертви, це просто хороша фізика!”. Можливо фізика була й справді хороша, а от наслідки її дії аж ніяк не можна назвати такими. І це не єдиний випадок, історія може навести безліч подібних прикладів. То чи варто було? Своїми досягненнями, винаходами, шаленим беззупинним рухом вперед людство поступово, але впевнено йде до регресу. Як би це сумно не звучало…
Ми котимось до бездонної прірви! Чвари, міжусобиці, війни. Коли брат йде на брата і земля стогне від крові. Хто в цьому винен? Земля, що нас держить? Земля! бо не провалилася під нашими ногами? Ні, потрібно подивитися правді у вічі – винні ми самі. Будь-яке добро може обернутись в руках людини на зло. Це трапляється досить часто.
Чи гра була ваота свічок? Можливо слід призупинитись, почерпнути мудрість та досвід століть, глянути на цей світ під новим кутом, крок за кроком йдучи у майбутнє?
не ново,